Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Фесенка Л.І., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (далі - відділ ДВС), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (далі - Управління) про визнання неправомірною бездіяльності відділу ДВС щодо невиконання дубліката виконавчого листа та стягнення майнової шкоди,

в с т а н о в и л а:

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до відділу ДВС та Управління, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати неправомірною бездіяльність відділу ДВС щодо невиконання дубліката виконавчого листа від 19 липня 2006 року № 2-15, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області (далі - дублікат виконавчого листа), та стягнути на відшкодування шкоди з Державного бюджету України 30 181 грн 14 коп.

На обґрунтування позову зазначив, що відділ ДВС внаслідок невиконання дубліката виконавчого листа, згідно з яким з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Авто» на його користь підлягали стягненню 30 181 грн 14 коп., грубо порушив вимоги статей 24, 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-ХІV), чим завдав йому матеріальну шкоду, розмір якої, на думку позивача, дорівнює не стягнутій згідно з дублікатом виконавчого листа на його користь сумі.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 1 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2010 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 липня 2013 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2010 року скасував, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року змінив, позов задовольнив частково: визнав бездіяльність відділу ДВС щодо тривалого невиконання дубліката виконавчого листа неправомірною, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування статті 86 Закону № 606-ХІV та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 202/98-ВР). Заявник просить скасувати постанову касаційного суду в частині відмови у задоволенні позову та направити справу в цій частині на новий касаційний розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 5 квітня 2011 року у справі № 10/295-10 (32/207-09).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, касаційний суд, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо визнання неправомірною бездіяльності відділу ДВС у зв'язку з невиконанням дубліката виконавчого листа, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині відшкодування (стягнення) коштів з державних органів чи держави, які на підставі виданого судом виконавчого листа підлягали стягненню на користь позивача з підприємства-боржника. Суд зазначив, що сума коштів, яка не була стягнута внаслідок бездіяльності органу державної виконавчої служби, не є спричиненням шкоди у розумінні статті 86 Закону № 606-ХІV та статті 11 Закону № 202/98-ВР.

Натомість зі змісту рішення Вищого господарського суду України, на яке заявник посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вбачається, що правовідносини, які розглядались судом, стосувалися сплати Баглійським відділом державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції інфляційних та річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за невиконання грошового зобов'язання. Відмовляючи у задоволенні позову, касаційний суд дійшов висновку про те, що правовідносини щодо стягнення на підставі судового рішення суми збитків, заподіяних при здійсненні виконавчого провадження, регулюються Законом № 202/98-ВР. Зазначена сума збитків не є цивільним зобов'язанням, а тому підстав для нарахування на неї згідно з частиною другої статті 625 ЦК індексу інфляції та річних немає.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави дійти висновку, що правовідносини, які розглядались судами касаційної інстанції, не є подібними.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік В.С. Гуль М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.А. Коротких П.І. Колесник О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький Л.І. Фесенко